Зелений Grey Teal Orange

Львівський театр естрадних мініатюр

„І ЛЮДИ, І ЛЯЛЬКИ”

 

Ukrainian (UA)English (United Kingdom)

Сторінка пам'яті

PDFДрукe-mail

Ще однією людиною причетною до створення театру була Олена Городецька, яка багато років працювала головним художником.

Мабуть любов до ляльки передалася їй у спадок (Олена – донька Олега Новохацького), тому Олена довший час була ще й однією з провідних актрис театру, потім навчала молодих акторів та студійців, допомагала їм опановувати секрети ляльковедення.

 

Скільки чудових, неповторних ляльок створили її невтомні руки, не кажучи вже про численні ширми, задники, куліси, - все це ліпилося, шилося, майструвалося у невеличкому помешканні Олени, яке швидше скидалося на театральну комірчину, аніж на домівку. А допомагав художниці у її клопіткій праці син Олег, який також пішов шляхом матері та дідуся.

Весь свій унікальний, надзвичайно чутливий до думок режисера талант вклала художниця цього театру світлої пам”яті Олена Новохацька, яка не лише на папері та в ескізах творила образи вистави і ляльок, але власними руками робила найменшу деталь до кожної нової вистави, до кожної ляльки, яка вміла оживати в її дивовижних руках.

 

Творила незважаючи на відсутність найелементарніших умов для творчості. Ви думаєте, що у неї було багато помічників, технічних працівників? На жаль, у маленькій орендованій кімнатці, яка служила за вітальню, спальню і творчу майстерню вона все робила сама. Вишукувала тканини і фурнітуру, технічні деталі без яких просто неможливо було створити ляльку, працювала і в день, і в ночі, бо творчість не знає перерв навіть на сніданок, обід і вечерю. Сама виконувала роботу, якою у державних театрах займаються цілі цехи.

«Горіхова гілочка», можливо, не була улюбленою виставою Олени, але в цій виставі, дуже яскраво розкрився її неординарний талант художника, який здатний в одній невеликій виставі поєднати естетику різних світів, розкрити квінтесенцію кожного світу і дати змогу маленькому глядачеві чітко зрозуміти, де світ добра, а де світ – зла.

Олені вже не довелося побачити відновлену виставу, лише в світлинах, які вона оглянула своїм іронічним поглядом і до багатьох речей мала багато аргументованих претензій. Художниця завжди прагнула досконалості. В кожне своє творіння вкладала всю свою снагу, могла переробляти безліч разів, якщо б хоч одна деталь дратувала її вишуканий смак, була для себе найжорсткішим і категоричнішим критиком.